All Cops Are Gops
Сергій Олексійович Холодун відірвався від перегляду чергового реаліті-шоу. Воно було нудне й одноманітне. Але відірвався він все ж через дзвінок у двері. Прямо перед ним, точніш у дзеркалі, пробіг сутулий гоп на спортштанах.
Погляд його зустрівся з холодними очима уркаганів. Одягнені вони були в практичний одяг робітничої молоді, хоча й не настільки спортивного фасону, як у Серьоги.
- Карний розшук Святошинського РУ ГУ МВС. Холодун Сергій Олексійович?
Він кивнув на підтвердження і збігав за паспортом, щоб пересвідчити їх у тому, що він дійсно Холодун Сергій Олексійович. Коли він повернувся з документом, гості були вже в коридорі помешкання і заперечити щось було важко. Хлопчина сприйняв свій попередній крок як фатальну помилку. Зходу все розпочалося.
- Що ви робили у минулу п’ятницю?
- Гу-гуляв з друзями…
- З якими?
- З моїми…
Несподівано мент вийняв поліетиленовий пакетик з відірваним людським пальцем, на якому був фрагмент татуювання, і підвісив біля власних скронь.
- Ви знаєте цю людину?
Сергій запідозрив щось неладне.
- Разві ви, ето, по закону поступаєтє?..
- А ТИ СУКА ДУМАВ ПРО ЗАКОН КОЛИ ЛЮДЕЙ ВЗРИВАВ?!! – озвалося раптово із тріском в потилиці.
- Пацани ну йо майо?.. Дє санкция прокурора? Шо ви мочітє… – сказав Сергій перед тим, як його руки опинилися закутими в браслети, а морда на підлозі. – Ви у меня на хатє вобщєто! Дє санкция?..
- Надішлемо тобі її пізніше. Поштою, - і гобліни з міліції весело заржали.
Ніздрі увібрали пил неприбраного килима. Сукі! – стрільнуло в голові одразу з усвідомленням незручності займаної позиції. Раптово зазвучала “мурка”, в очах постали кадри кримінальних серіалів.
- Альо, - гаркнув у відповідь на рінг-тон жилявий опер. – Та взяли, відбивався, підар, зараз обшук проведемо, знайдемо всьо шо нада.
…Менти перегрібають тонни шмоток, еро-журналів та інших предметів побутового вжитку і нервово перегукуються з різних кімнат. Ситуація виходить з-під контролю, – зауважив Сергій. Менти повернулися, схоже, вони розлючені.
- Сука блядь або ти зараз кажеш де ти дів вибухівку… Або ми тебе тут зараз…
- Я не знаю, об чьом ви, чесно!
Здається, наївне “чесно” було зайвим. Робокопи копають гострими туфлями його по ребрах. Через кілька хвилин менти звіріють.
- Ти під дурачка косиш? Чи нас за дуріків маєш?! Ну все, ти нас заїбав, - сказав один з них і дістав з кишені відірваний палець.
Хмари насуваються на місто, а менти запихують Серьожі „мертвий” палець в сраку і відвозять на бобіку у відділок. На другий день його все ж випускають і чемно вибачаються перед батьками, мовляв, оперативна помилка - з ким не буває - і сором’язливо посміхаються. Заспокоюють, що ніякої кримінальної справи проти нього відкривати не будуть, не забуваючи з нього взяти 3, 30 грн за харчування.
- Всього доброго! – зичать незнайомі мєнти.
- А телевізор внатурі оказався полною хуйньою, – ледве не у відповідь сказав він, але промовив про себе. Холодун плекає надію, що цього реаліті-шоу ніхто не побачить…
Лесбійки - діло тонке
Камера окинула своїм поглядом молоде рожеве тіло. Воно майже не контрастувало з кольором плитки за спиною моделі. Дівчина повільно змінювала розташування рук та інших частин тіла. Полум’я рудого волосся спадало їй на груди, але фотограф сказав, що цього замало: треба краще намочити футболку, вип’ячити груди і тд. Оператор увімкнув душ.
– Директор каже, що краще б виглядало якби ти була брюнеткою чи блондинкою.
– На що ти натякаєш?
– Просто. Можливо, вийшов би більш “рідний” та знайомий образ. Клієнт не повинен відчувати будь-якого дискомфорту, ти ж знаєш.
– Дискомфорт?.. Ми ж не унітази рекламуємо.
Фотограф продовжив стрекотіти камерою у відповідь і знизав плечима.
– Я ж тут ніхто, ти знаєш. Як мені сказали, так і передав.
Її обличчя виражало все, окрім радощів. Вона виглядала стомлено і жалюгідно. Тому що ніяк не могла зрозуміти, чого від неї хочуть. Вона не могла затямити, навіщо у рекламі банної сантехніки має бути стільки відвертості. Вода стікала по її мокрих грудях, а фотограф не припиняв зайобувати.
– Ну хто так робить, Вікторія? Більше розкутості! Більше радощів! Обернися спиною, ні, не так. Підніми свій зад, градусів на 30. Ні, це вже забагато. Де груди, а груди де? Розверни свій корпус частково до мене. Ні, не так – тримай свій бюст! Більше природності! Обіприся вільною рукою об стіну і трішки прогнись! Посмішка!
Разом з краплями води на обличчі ледь не виступили сльози, які б навряд чи хтось помітив.
Вікторія була лесбійкою. Так вже сталось, що в кінці одинадцятого класу вона покохала чистою лесбійською любов’ю свою однокласницю. Вона терпіти не могла, коли її сутність конфліктувала з роботою – наприклад, коли змушували просто таки вступати в дистанційний статевий акт зі споживачами їхньої продукції. Потенційно ними виступали саме чоловіки.
– Прогнися більше! Природніше!
Об’єктив без зайвого ентузіазму знімав її мокрі бедра, довгі ноги та розпотрошене волосся. Душова кабінка перетворювалась на місце ув’язнення. Напруження відчувалось у кожному м’язі її попи. Вона стомилася морально і фізично імітувати збудження від холодного кафелю. Вода невпинно курсувала магістралями тіла.
– Я знаю, що треба зробити, – у голосі оператора відчувалось невдоволення. – Охопи шланг своїми ногами, притисни його до себе, як найціннішу річ. Можеш спробувати його язиком.
Це було вже занадто. Такі умови її дістали. Їй не було куда звернутись за захистом своїх прав. Не існувало профспілок працівниць модельної галузі, тим більше працівниць-лесбійок.
Тому вона вирішила захиститись власноруч. Точніше власноніж – вона вийшла з кабінки, обтерлась рушником і ефектно зарядила оператору по яйцям з ноги. Вочевидь цей жест означав, що вона має намір звільнятись. Хоча офіційно вона там і не працювала.
Доля мажора
Фарби ночі згущались, швидко утворюючи непробивні блоки темряви. Немов змагаючись із ними, на повну потужність мчав “Лексус” з водієм, який переживав тяжку душевну втрату…
Володимир Миколайович Середа, серед друзів – просто Вован, не раз терпів поразки на життєвому шляху, не дивлячись на те, що йому було лише 19 років: після школи його не відправили на навчання за кордон, як багатьох з однокласників у гімназії, а у 18 років батько не подарував йому так бажаний “Мерседес”. Але сьогодні настала, певно, межа, – подумав він і хильнув на душу гіркого пшеничного віскі, що стояло неподалік. Легкий дощ лише посилював біль.
Сьогодні він порвав свої стосунки з однією лярвою. Капризною сучкою. Він за нею доглядав, водив у ресторани, відвозив на авто додому, в кінці-кінців навіть подарував мобільник за 598,2 USD. Але вона сказала, що цього їй було, блядь, замало! Каже, що хоче відвертості і почуттів. Хоча мобільник, звісно, взяла. Що він міг ще запропонувати за батькові гроші? Він віддав їй своє серце! І що він отримав за це? Дешеві неумілі поцілунки, купу розмов, за якими начебто стояв її інтерес до його особи і намагання “осягнути внутрішній світ”. Де мін’єт? Мабуть, – да ні, точно! – дешевше було б зняти повію. Де врешті-решт “звичайний” секс, не кажучи вже про більш екзотичний анальний? Вона з ним просто погралась!
Бумц. Тріск. Глухий удар пригальмував авто. Вован ще досі рився у своїх трагічних спогадах. Рефлексивно “двірники” почали обтирати скло, яким стікала густа речовина, схожа на смородиновий джем. Він обтер губи, чоло і вийшов на вулицю. Чи варто казати про те, що нічними дорогами, особливо на в’їзді в столицю, він не вважав за потрібне їхати зі швидкістю нижче за 120 км/год?
Можливо помилково, він взяв з собою пляшку улюбленого “Johnny Walker”. Дощ освіжував його обличчя. На дорозі лежали, як мінімум, два трупи, скільки їх було точно Вован не міг порахувати, тому що частини тіла були розшматовані по всій дорозі. В полі його зору з’явився міліціонер, який невпинно наближався. Водій почав тверезіти.
Доля народу-1
Свіжого літнього ранку бригада будівельників вишикувалась у черзі перед діжкою з квасом. До початку робочого дня залишилось ще якихось 15 хвилин і тому в робітників було бажання провести цей час із максимальним завдоволенням. Турецькі сумки через плече, легкі сірі куртки, чорні кросівки – вони були живим утіленням пролетарської субкультури.
– Жора, заплатиш за мене? Я після получки віддам, – сказав Сивий Микола.
– Без проблєм, – відповів той йому, хоча й знав, що до получки їм ще хуй зна скільки треба втикати. Їм до сих пір не виплатили зарплатню за квітень, хоча очі вже засліплювало вранішнє червневе сонце.
– Коли ці блядь підари збираються зарплати видавати. Вже заїбали, – був змушений повернутись до щоденних соціально-економічних реалій Микита Мозоль.
Вони отримали свій квас і стали в тіньку. Триндіти далі про мудака-замовника в них більше не було бажання. Ще в травні їм пообіцяли компенсувати затримку надбавкою, але це все оказалось найобкою. Найгостріше питання стояло у сивого Миколи – він скоро збиравсь відсвяткувати 55-річчя. А на це потрібні були гроші.
Мужики випили квас і запалили сигарети в передчутті економічної кризи.
Хард лаундж
Йосип Семенович Канібалюк розлігся на зручному дивані. Грав приємний лаундж, в супроводі якого Йосип Семенович пив кольору червоного сапфіру вино. Ковтнувши, його губи відсторонили келих і поставили на вирізьблений стіл. Це заслужений відпочинок. В даний момент він чекав на одну руденьку кицьку, яку щойно ввічливо запросив додому, зустрівши прямо на вулиці. В нього, як і в більшості ділових людей (а він був власником „КиївСітіБанку”), сьогодні був напружений день.
Через якихось підарів, днями стався вибух, що пошкодив стіни одного з відділень його банку. Зламався банкомат, вугільною плямою вкрилися коштовні двері, над якими контрастує уціліла вивіска. Але найгірше не це: епіцентр вибуху припав на приміщення, де жили охоронці його банку. Один молодий хлопець загинув, два залишились каліками після того, як їх присипало уламаками стін. З ними ще була дівчина, яка практично не постраждала і втікла одразу ж після інциденту. Міліціонери побачили її щойно вона вибралася з-під завалів. Він, здається, здогадувавсь хто вона така і збирався дати слідчому її контакт, щоб допитали.
(Чому вона затримується?) Хлопці не працювали на нього офіційно. Вони надавали йому охоронні послуги, натомість він виділив їм приміщення в одній будівлі з відділенням банку. Сторони майже одразу між собою порозумілися. Молодики були надійними, дисциплінованими. Активно пропонували допомогу, коли потрібно було „врегулювати конфлікти” з конкурентами. Адже в підприємця була ще й мережа квіткових магазинів „Квітуче поле”. А конкуренція на ринку квіткових магазинів ви самі знаєте яка… Згодом почались конфлікти з кавказцями та з іншими представниками скажем так негламурних національностей, які торгували на ринку неподалік, потрібна була сила, яку хлопці навіть безкоштовно були готові надавати. А для „гламурних” національностей у нього була інша охорона – за бабки.
Однак зараз він бажав про це хоча б тимчасово забути. І лаундж цьому сприяв, як і вино. Він думав про ту сучку, яка зараз вийде з душу і з’яскравить його життя. Ляже на нього, така тендітна в порівнянні з ним і його соціальним статусом. Незабаром лаундж на радіоприймачі змінився попсою 80-их. В сукупності з апартаментами кімнати вона справила особливий ефект: йому пригадалися кадри з порно-фільмів середини 90-их – сором’язливі крики дівчат, непохитні чоловіки, така ж попса на фоні. Галіма якість звуків, міщанські апартаменти, статевий непрофесіоналізм. Реалізм… Так, раніше було краще. (Молодість?) Він не міг однозначно сказати чому. Захотілося в минуле і саме тому він погукав дівчину, навіть не знаючи як її звати, назвавши її якимось пестливим словом.
Вона озвалася рішучими кроками в коридорі. Він приготувався до всього. Навіть до ролі жертви в міцних обіймах її повних грудей.
Те, що він побачив, вщент розбило сподівання. З розпотрошеним волоссям, у чорній тіснуватій футболці, зі шлангом від душу в руках (?) вона виглядала надзвичайно агресивно. Ще ніколи страх не був таким збуджуючим.
Вікторія зробила кілька кроків уперед і накинула шланг на його товсту шию. Довжини якраз вистачило, щоб обмотати й міцно затягти. Її звабливі пальчики душили підприємця жорсткіш за будь-які податкові інспекції; він виглядав напрочуд розгубленим. Його очі, немов витріщаючись на молоді груди, обернулись на червоні гудзики. Він щосили хапався за горло, але руки слабшали й слабшали, вкриваючись кров’ю від ран…
– Ніколи не називай мене „кицькою”, покидьок!!!
Вона закінчила і пішла знищувати далі вміст холодильника, за чим власне сюди і прийшла. Вона з жагою відкривала нерозпечатані делікатеси. Тіло немолодого буржуя стомлено лежало, обкручене лускатим шлангом. Сьогодні в нього був напружений день…
Leave a Reply