Еріх йшов по дорозі, повністю усіяній снігом. Сніг лежав то тут, то там (до жопи його кароче, бо зіма). Його вибілені джинси візуально зливались зі снігом, а бомбер – з чорними ботами і грязюкою на проїжджій частині. Він був переконаним „Борцом за украінскую расу” (саме так він любив себе називати). Ідейним НС; одним із тих, хто носив високі грубі черевики навіть в 40-ка-градусну спеку. Оглянувся: навкруги рідна Троєщина. Лавки з „пацанами”, “bottle-hunters” („мисливці за пляшками” – з пндос.), свастики, мічені по стінах і сміттєвих бачках – картина аккомпанує стабільно-хмурому небу.
Силует Еріха виглядав войовниче. Було видно, що його перевели на воєнний стан. Він повен рішучості. Недарма саме цього дня Еріх вирішив відкривати Фронт…
Під будинком, обраним в якості постійного „дозвільного центру”, з націонал-соціалістичною пунктуальністю на Еріха вже чекав білий соратник – Гоша Куценко (таке прізвисько йому дали чмирі зі школи, після гоління „під нуль”, через зовню схожість Гоші з цим талановитим діячем культури), випускаючий сизий дим на морозне повітря. Якби не припижджені реалії Троєщини у вигляді неохайних дворів та опущєних перехожих, то двох мовчазних парубків на засніженому пейзажі можна було б за нехуй прийняти за нордичні статуї.
–Слава Украіне.
–Канчай ти етот цирк, вон моя матушка на базар вишла. Нє палісь.
…
В підьїзді бздить, але тепло. Воїни розположились на сходах.
Еріх: Ну так што, откриваєм „Фронт”?..
Гоша: Откриваєм…
Еріх дістає з кармана бомбера горілку „Фронт”, яку тут же з шиком есесівця відкриває і розливає в (Білі) пластикові стакани. Обоє випивають і ведуть бесіду в безшумному парадняку.
– Ти знаєш, Еріх, а я ведь апять малих репітосов із сосєдней школи сьодня кіданул с пациком со двора. Бля, – я не розказивал? – он с такой тьолочкой познакомілся в чатє – я їбу, встретіться токо всьо нікак не могут…
– Та бля, – спльовуючи, – Куций, ну хулі ти вєдьош сєбя как гопнік?.. В етой дубльонке жлобской лазіш, а как би правий. Іннах ти с такімі раскладамі…
– Бля, нє гані ти так гнать!.. Я етому пацику – єво Ярік зовут – калаврат зато дал послушать і ти знаіш – єму понравілось. Он сказал шо малому своєму даст послу… – притихли і прислухаються до звуків поверхами вище – хтось виносить відро зі сміттям. Пусте відро стукає об мусоропровід, немов сигнал наповнити стакани ще раз. Це поклик Пращурів. Арійці волю предків миттєво виконують. Поседіли ще.
…
– Ти знаєш, Гоша, – говорить помітно звеселений Еріх, – я так давно нє відєл хачєй разних, цунарєфав там… Сукі, прячуться от нас навєрно. Снєг вєдь, а іх на снєгу замєтно сільно, ггг, – залпом допиває залишок стакану й так відсторонено, – Бояцца, бляха, Бєлой мєсті…
– Ну да, нігдє нєту. Токо на ринке развішо. А так – нігдє нє найдьош… Токо ж валасатиє сталі вийобивацца – шо бикі, сука. Как я їх, блядь, підаров нєнавіжу!..
Еріх наливає собі ше „Фронту”, його очі червоніють, а обличчя стає не по-годам мудрим.
– Да, еті мєталюгі…
Відкриваються двері підьїзду, і, наспівуючи пісню з останнього альбому „Арії”, входять два підлітка, один – з чорним, а другий – з білим волоссям до плеч.
– Ето оні!.. – промовив збентежений Гоша Куценко.
– Потлачі галімиє!.. – відповів йому партайгеноссе, хватаючи пляшку і ховаючись в тінь. На сходах залишаються стакани з горілкою.
На світло до ліфту виходять два чувака в косухах і регланах „DEATH” і “Slayer”, обліплені різноманітними нашивками типу “Metallica”, які полишають будь-які сумніви стосовно їх субкультурної приналежності й ступеню „волосатості”.
– Підари, блядь, сциклівиє, – сказав тихо Еріх крізь зуби, ледь виглядаючи з тіні.
Металісти чекають ліфт і розмовляють, трясуть своїми довгими ланцюгами-антігопами, бряцання яких нагадує Куценку про його нещадовній навдивовиж реалістичний сон, в якому його душив Сотона (така шняга йому наснилась після перегляду фільму ужасов).
Нефори сіли в ліфт і поїхали, вочевидь, по ділам – до Пекла.
Гоша: Оні уєхалі?..
Еріх: Ага, сьєблісь…
Адепти расової чистоти начисто висушують стакани і виходять на подвірья. Їх погляд виринає з темряви парадного і забілений снігом двір болюче кидається в очі й від цього дещо паморочиться голова.
Тут же Еріх і Куций зустрічають ще одного бойового товариша, який нервово клацає мобільником.
– О, пацани! Я вас как раз визванював!
– Прівєт. Знакомтєсь: Еріх – Ярік-Тюльпан, – Гоша до Еріха, – Ну етот тот пацик, о котором я расказивал…
Еріх зверхньо оцінює нового соратника: нехуйові габарити, із навмисно розстібнутої куртки „Furigan” гордо випинає жовта толстовка “Fred Perry”. Носи на туфлях Яріка нагадують заточені кортіки гітлєрюгенда. „Жлоб”, – подумки випалив Еріх.
– Я ж чьо нападриві – тут два волосатих зашли в парадне. Думав тебе визвонить і отпиздить лохов…
– Знаєм, ми іх уже пропалілі, – відповів Гоша, зиркнувши на Еріха.
– У одного ще плєєр був, – підпалюючи цигарку, зазначив Тюльпан, немов уточнивши мету своєї присутності – Емпетрішний вроді би…
Поки два арійці – Гоша і Тюльпан – обговорюють можливі тактичні варіанти, Еріх вручає Тюльпану пусту горілчану пляшку і відходить посцать за вугол. Всі вирішили почекати тут жертв Арійського возмєздія, так як останні тут періодичну тусять.
Партайгеносе Еріх виходить до своїх і бачить здоровенного металіста, прикинутого як і двоє, побачених за сьогоднішній день, тільки в одязі на кілька розмірів більшим.
Всі арійці переводять погляд на двохметрове ісчадіє Пекла і намагаються пригадати щось з обговорюваних тактичних схем. „Жертва” впевнено підходить в бік входу до парадняку. Напруга наростає. Гоша – Еріху: „Пускай он тока попробуєт к нам доєбацца…” Тюльпан різко шморгає соплею з-під носа і міцніше стискає пляшку.
Тут раптово відкриваються двері підьїзду і звідти виходять два раніше побачених тінейджера-металіста. Від такого несподіваного повороту сюжету Еріх і Гоша не витримують і швидко тікають за вугол будинка. За їх плечами – матюки, а потім звук розбитого скла.
…
Через кілька хвилин два арійця сидять в черговому парадному.
– Пазвані єму.
Куций дістає мобілу і телефонує Яріку.
– Ну шо, как?..
– Піздєц как… Пацани, ви куда ділися?..
– Ми щяс… подожді сек…
– Та шо щяс – щяс уже позно…
Куций з Еріхом прибігають до Тюльпана. Їх новий соратник сидить на лавці, тримаючись за голову, з голови капає кров. Сніг біля нього заляпаний червоними краплями, а на бровці перед парадним – розсипана скляною мозаїкою горілчана пляшка. Бойове хрещення відбулось.
Тюльпан: Ну і куди ви пропали?!..
Гоша: Так ми ета… Двух хачей за углом увідєлі… Ми іх єлі догналі. Сукі, оні пожалєют, шо к нам на район пріпьорлісь!..
***
Темне приміщення. Світло вимкнене (невідомо, чи лампи там взагалі є), апартаменти освітлюються лише вогнищем каміну – видно письмовий стіл, незаправлене ліжко, обрамлені плакати різних death- і black-metall груп, що нагадують дорогі картини. В чорному шкіряному костюмі стоїть (сам!) Сотона з мобільним телефоном (фірми “Sinners Hell-E-Com”), прикладеним до свого загостреного вуха. В сусідній кімнаті грає „Cradle of Filth”. Язики полумья, скажено танцюючи, відбиваються на блискучому шкіряному піджаку і обличчі Самого.
– (В трубку) Ток нахуя ви гопніків обіжаєте?.. А, кажете, то було бидло нацистське?.. Ну хз, коли дивишся на Троянду чи Борщагу, то нациків від „мєстной молодьожі” ваще важко відрізнити… „Фредаки” й „лонсухи” їх змінюють не дуж суттєво, це правда. Ну все, до зустрічі, (посміхаючись) See you in Hell!
Сотона намацує свій важкий срібний ланцюжок, звисаючий на лівому бедрі і дивиться у вогонь своїми червоними очима.
– Шолі сьодня знову когось вночі розважить?..
Автор: Red Perets
Leave a Reply