Українські націоналісти над усе люблять своїх ворогів. Дійсно, проти кого боролися би патріоти, якби, дійсно, «воріженьки» згинули як «роса на сонці»? Нещодавно про свої наміри прочитати в Могилянці лекцію «Переможцями не народжуються, ними стають» оголосив генеральний директор компанії «Славутич» Петро Чернишов. Гарний зразок ворога для націонал-патріотів: карикатурної «руської зовнішності», громадянин Росії так ще й написав рік тому статтю, де козаків порівняв із «сомалійськими піратами» та «чеченськими бойовиками». Топ-менеджер свою зустріч відмінив, злякавшись погроз зриву заходу. Ситуація, цікава як одноденка для новинних сайтів, хоча дає змогу поживити мозок і задатися кількома логічними питаннями.

По-перше, відколи найменування «чеченським бойовиком» стало для «панів-патріотів» негативним? Ще зовсім нещодавно тема «національно-визвольного руху Ічкерії» була улюбленою на форумах і сайтах, а участь УНА-УНСО на боці Басаєва у конфлікті звучала мало не рефреном до відновлення «козацького духу».

По-друге, відколи образ «пірата» став негативним для людей, які звуть себе «антисистемними»? Очевидно, панове, які оголосили «чернишовгейт», недалеко відійшли від духу кріпака, «провансальця», як писав Дмитро Донцов. Можливо, козаки видаються їм карикатурними та добрими персонажами з мультика про козаків, що у футбол грали?
Сучасним націоналістам годі і мріяти відмовитися від благ життя та заснувати вольницю, подібну до Запорозької. Навіщо? Куди простіше сидіти в теплих аудиторіях, дозвілля проводити на націоналістичних форумах, а потім знайти роботу, отримувати свої кількасот доларів і далі постити у форумах, ходити на концерти та слідкувати за «антиукраїнськими» висловлюваннями.

Плекати дух кріпака на захист «провансальця» - ось як виглядають «антипіратські виступи» патріотів. До речі, у останньому прес-релізі було сказано, що студенти, «замість байок Чернишова» пішли на лекцію «Молоді – про Бандеру». За участі Сергія Квіта, між іншим, автора монографії про Дмитра Донцова. Будувати конспірологічних припущень стосовно перетинання в часі лекції генерального директора та Президента НаУКМа – не будем.

На жаль, «маленький українець» у цій ситуації ніким не був згаданий. У складі концерну «Славутич, Carlsberg Україна» працює велика кількість людей. Це – заводи у Києві, Львові та Запоріжжі. Ситуацію із заробітними платами, які виплачує цей концерн гарно характеризує факт, що у Данії заводи Carlsberg охоплені страйками. Західноєвропейський робітник стоїть за свої права – чого, на жаль, не можна сказати про нашого. І це недогляд. Справжні спадкоємці піратів мали б чинити інакше. Але цей недогляд можна виправити, якщо будемо пам”ятати поразки та перемоги робітничого класу. І не просто тримати у пам”яті, а розуміти причини успіхів та невдач.

У березні спливає рік від того часу, як розгнівані робітники захопили машинобудівний завод у Херсоні. Так ми святкували початок великої кризи. Розв’язка цього конфлікту не виправдала сподіваннь. Будьмо відвертими, бонуси від захоплення отримали не звичайні робітники, а власник, якому держава допомогла розібратися з боргами, та керівник страйку Немчонок, якого зараз можна зустріти на херсонських бігбордах. Форми власності змінено не було, соціальних гарантій теж не досягли. Діям не вистачало демократизму, системності, стратегії. Лідери мають бути підзвітними масі. Інакше, у них виникає бажання пограти у політику. Одноосібний „керівник страйку” та „лідер” має аж надто багато спокус. Класова боротьба не є одномоментним виступом. Їй потрібна стратегія та постійна організація. Профспілки, мережі опору, ідеологічні пропагандистські групи мають створити політичне тіло робітничого класу. Від парти у ВИШі чи училищі до верстата чи місця за комп’ютером на виробництві проходить фронт цієї боротьби.

Ліві люблять проклинати Coca-Cola та McDonald’s, утім, це рідко коли виходить за межі театралізованих акцій і хепенінгів. За теоретичними читаннями ми забуваємо, що ринок знає лише логіку кредиту та дебету. Без розбудови відповідної структури, що бореться не зовні, а у середині колективів ми не матимемо достатньої сили. Тієї самої „вольниці”, що надихала революціонерів початку 20го століття. Сила плебея у самоорганізації. Тільки вона творить із забитої та зневажоної людини лицаря.

Річницю ХМЗ варто відсвяткувати з апломбом . Від діалектики слона та Моськи ми маємо вийти на дихотомію Давида та Голіафа. І забрати у правих право охороняти козацькі традиції та виступати проти транснаціональних менеджерів-експлуататорів. Добре, що у „Метро Кеш енд Кері” діє профспілка. Якщо ТНК в Україні будуть охоплені профспілками, то от тоді чернишови і їхні праві „опоненти” відчують значний дискомфорт.

Комополітичний капітал і націоналістичні демагоги є двома сторонами однієї буржуазної медалі. Критика “правих” не є дошкульною для капіталіста. Їх турбує капіталіст “вихідного дня”, коли він пихато розводиться про успіх, а не всіх інших днів, коли він систематично визискує робітництво та експлуатує ту саму “національну культурку”, як тло для рекламних кліпів. Наших доморощених “нашадків Донцова” турбує не це, а єдине правдиве слово, що зірвалося із вуст капіталіста. І це іще раз демонструє, що націоналістам важливіше їхні фантазії ніж дійсність. Тільки фантазії дають можливість їм зберегти свої помилкові забобони та заховатися від дійсності.
Сьогодні ліві не такі вже сильні. Але дух, розум та організованість творять класову боротьбу у якій „хто був ніким” стає „всім”. Давид має перемогти велета.

До речі, у Данії можна знайти старий символ «Carlsberg» - слона зі свастикою. Теперішнє покоління топ-менеджменту пояснює це захопленням індійською містикою в Європі XIX століття. У 20-30х це «захоплення» стало спільним для верхівки ультраправих та корпоративного бізнесу. Саме союз націоналістів та крупної буржуазії витворив фашистську Європу. Сьогодні їм про це не дуже зручно згадувати.

Нам потрібні нові перемоги. ВОНИ прагнуть поразки, адже втеча від свободи їхній симптом. Ми маємо звільнити ЇХ від забобонів та відчуження. Жертвою капіталізму та держави є і самі визискувачі, і їхня ідеологічна обслуга. Забрати у них владу та можливість експлуатувати є наш гуманістичний обов»язок перед НИМИ. Тільки так вони знову зможемо повернути їм людяність.

Проти фашизму та капіталізму!

Автор: Петро Могила

Джерело: “Ліва Справа”

This entry was posted on Tuesday, March 2nd, 2010 at 2:45 pm and is filed under Греблю Рве!, ТЕКСТИ. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.