Стрємясь навьорстивать упущенне, прочитав-таки оце «Властіліна колєц». Ну шо я могу сказать. Фцелом, не скрою, мені понравилось – намного превосходіт ожиданія, побудовані на основі спостережень за толкієністами ан масс. Та й судя по фільму можна було гіршого очікувати. А оказалось, наприклад, шо тупорилої бітви пенсіонерів на башні, спижженої зі “Звьодних войн”, не було насправді в книзі.
Хотя все ж таки не ідеально – наприклад, обідно за Гендальфа, во шо його превратіл автор після того, як він смертю смерть поправ? Був такий сімпатічний персонаж, а перетворився на якесь йобане чмо. Всю другу і третю книгу ходить такий імено кіт Мурзік і розказує каждому встречному, шо він може погризти любе залізо й поцарапати любу каменюку. Шо іскажає наше перше пріятноє о ньом впечатлєніє. І те ж саме пізніше проісходе з Арагорном: коли він стає едаким Адамом Жоржевичем і хаває себе от і до, стає жалко, шо його не впиздила яка-небудь шальная оркова стріла. Ну і хоббіти дуже неприємно преображаються по мірі того, як добро побіждає зло. Дуже отвратітільно, зокрема, Піпін і Меррі плазують перед королями, носять форму рицарів, прислужують їм за столами і т.д. Я понімаю шо похмуре середньовіччя, феодалізм, тіпа достовірність, но можна було б і без цього якось обійтися.
Ще одне, про шо, напевно, вже багато написано й без мене – дегуманізація орків. Є канєшно відмазка шо це мол епос, поетому там і жінок з дітьми нема майже зовсім, і концентрується все на кількох главних героях, і врагі в них всі обезліченні й представляють абсолютне зло. Но якщо епос – так нєфіг тоді крупним планом цих орків показувати, пространно ізображать, як вони бєсєдують, як у них власні там проблеми є, страсті і разборки. З кількох епізодів, де розмовляють орки, читачу стає ясно, шо ніщо человєчєське їм не чуждо. А тут хуяк – і пиздять їх наші главні герої без зазрєнія совісті, демонстративно гидують усім, що орків стосується ну і таке інше. Неакуратно получається.
В цілому ж, якщо спробувати реалістично проаналізувати світ, зображений в книзі, получається шо орки, люди, хоббіти, ельфи і гноми – представники різних видів і родів підтриби Гомініна. Тобто, шо було б, якби вижили не тіки ми, а й разнообразні неандертальці і прочіє сінантропи. (Враховуючи обширність розселення орків і їх самобутність, на відміну від тих же троллів, і водночас низку структурно схожих рис з іншими розумними приматами - твердження, що їх тіпа створив усіх Саурон з гівна, витримує критики не більше, ніж біблійна версія про Адама з похожої субстанції. Тобто, да, напевно був такий міф. Но серйозні толкієнологи повинні міцно стояти на засадах еволюційної теорії.)
Любопитно спостерігати за класичними орієнталістськими стереотипами в сознанії головних героїв щодо різноманітних Інших. Не тільки орки предстають чимось абсолютно враждєбним, непонятним і в силу цього подлєжащим унічтоженію, но і примітивні племена, які помогли роханцям, описані по класичним канонам британської імперської географії. Загадочні, страшнуваті, глупі й дикі, но водночас древні, наївні і мудрі в своїй наївності, добрі і живуть в согласії з природою. Це все не спишеш уже на стилізацію – ні під саги, ні під міфологію, ні під епос, ні під середньовічну літературу. Це все ж таки іменно шо Новий час помойму.
Найцікавіше канєшно ж оцінити реалістичність цього світу, спробувавши уявити толкінівську політекономію. Там багато странного. Наприклад, старанно уникається всяке упомінаніє про гроші або торгівлю. Тобто, вони упоминаються, але крізь зуби. Можна по пальцям перерахувати: Фродо продає хату; хоббіти виходять і шкодують шо не взяли грошей, бо думали шо швидко дійдуть; хоббіти купують поні в Брі (замєтім, автор умудрився ні словом не прохопитися про грошові розрахунки, описуючи життєдіяльність трактіра!); герої обсуждають міфрілову жилетку Більбо – мол, за неї можна купити пів Хоббітанії; Гімлі офігеває, шо печери такі красіві, шо за показ можна брати золото з туристів. На моїй памяті це все. На самом дєлє канєшно грошовий обмін там точно є: без нього не могли б існувати села типу Брі, не могли б жити гноми, які нічого не виробляють самі, крім металевих штук. Судя по всєму, грошова система біметалічна, в зачаточном состоянії – коли нема монет, а розплачуються всьо больше украшеніями або нарубаними шматками типу гривень.
Найчастіше гроші згадуються в контексті хоббітів. Там і експлуатація, на відміну від інших суспільств, економічна: на відміну від адского Мордора і феодальних людських королівств, основа економіки в Хоббітанії – дрібні господарства з використанням найманої праці. Описується, взагалі, класичне буржуазне (в смислі міщанське) суспільство, відімо, столь мілоє серцю Толкієна. І економічна нерівність там є, і в стосунках між Фродо і Семом залишки «феодального духу», якщо процитувати Берті Вустера. Але іменно шо залишки, і виглядають вони там, як і в Дживса з Вустером, дещо анахронічно і комічно (хоча й розуміються поки що досі як щось само собою зрозуміле, по інерції) – тобто, іменно шо слєпок з тодішньої Англії. Утопічна страна, де є тіки добродушні сери і вірні, тоже добродушні слуги, клуби, садовнікі, трубки, чай – но нема назойлівих профспілок, чужаків і агітаторів. Уся місцева біднота глибоко уважає патріарха – сільського сера – і регулярно пропускає за його здоров’я чарку, за його ж рахунок. А найголовніша проблема для таких серів – козні злоїбучих кузенів. опять же, як у Вустерів.
Но назвати хоббітське суспільство капіталістичним ніззя. При всьому співпадінні зовнішньої атрибутики получається шось непонятне. Бо переважає, похоже, формула натурального, а не товарного господарства. Вони торгують, навіть налагоджують потужний експорт трави – але нема ніякого толку з получаємих прибутків. Не діє формула Д-Т-Д’. Ліквідність накопичують, але вона лежить десь там в подвалах, над нею чахнуть, но не інвестують далі. Коли злодєї в кінці книги там захопили владу, почалась концентрація капіталу, потім була встановлена військова диктатура і запущена форсована індустріалізація. Но смисл у цій індустріалізації, похоже, лише в тому, щоб зобразити лічні фобії Толкієна. Толку в побудові нових величезних мєльніц, якщо там нема шо молоти? Капіталістична ідеологія безмежного економічного зростання і орієнтація на прибуток так хоббітів і не зачарувала; навіть і самі «модернізатори», похоже, не зрозуміли, нафіга вони затіяли цю модернізацію? Чисто назло кондуктору, тобто победоносному Фродо.
Капіталістичні задатки демонструють гноми. Як проживе без товарного обміну суспільство, члени якого поголовно не сіють, не пашуть, а займаються металургією? От вони, гноми, і шляються по всьому Средізємью, пропонуючи свій товар. Все шо їм надо для життя, надо полагать, вони обмінюють на добутий метал або іздєлія з нього. Паралельно гноми служать центральним банком всього Срєдізємья, монопольно «емітуючи» валюту – золото-брілліанти. Як і їхні товариші з «Сауспарка», толкінівські гноми фанатично присвячують себе «профіту», хотя й не зовсім розуміють, звідки він береться. Там вам і тяга до накопичення, і постійна неудержима експансія, і навіть пресловута «протестантська етика» – набагато більше схоже на капіталізм. В війні за Морію можна навіть усмотреть паралелі з реальними імперіалістичними завоюваннями під надуманими предлогами – тим же Іраком. Тут пригодиться і бачення Аррігі: капіталіст завжди предпочитає ліквідну форму капіталу над неліквідною. А у гномів сплошна ліквідність, прямо тобі світовий фінансовий центр. а ще дуже похоже на горьковскіх купцов з «Фоми Гордєєва».
З Сауроном усе більш-менш ясно: класичний східний спосіб виробництва. Концентрація необмеженої влади і ресурсів в руках монарха, суміщення ним функцій політичного властітєля і божества, мобілізація населення на грандіозних проектах і жорстока його експлуатація, ну і так далі.
У людей – в Гондорі і Рохані – на повєсткє дня ярко виражений феодалізм. Прямо по Гуревичу там навіть безмолвствующе большинство безмолвствує, як йому й положено: відать нам только разнообразних лордів і серів. Які, цілком в дусі європейських феодалів, після страшної спустошливої війни, півроку тільки те й роблять шо веселяться й пірують. В цей час селяни, очевидно, займаються «післявоєнною відбудовою», та ще й їх оббирають до нитки, шоб на столі в Арагорна і прєкрасной Арвен всігда було шо випить і закусить, і ще й Гендальфа з хоббітами угостіть.
Можна ризикнути зробити прогноз, що далі там події будуть розвиватися як у реальній Європі після чуми: епідемія тоді спустошила землі, людям стало просторнєє жити і надо було обустраївать жизнь якось по-новому. Щитається шо з того момента й треба ісчіслять історію капіталізму. Гномів, які, як венеціанці, лише торгують і не мають власної виробничої бази, витіснять працелюбні ремісники й мануфактури, ну дальше ясно. Просвітництво, Велика Гондорська революція, зведені ліси і сточні води в річці Андуїн, бастуючі докери в умбарських портах, імперіалістичні війни між Гондором і Арнором за стратегічно важливі перевали в Туманних горах, поширення передового соціального вчення у відсталому Мордорі, зі сходу полум’я революції поширюється на все Срєдізємьє, після важких класових битв на всьому материку встановлюється Средізємська Федерація Самоврядних Громад – ну тут уже почнеться п’ята епоха.
Єдине шо любопитно – Рохан. Там наче тоже феодалізм упорно обрисовується, але без аграрної основи. Не землероби, а тупо кочові степняки – а туда же: герцоги з баронами. Можна канєшно пошукати паралелі з усякими центральноазіатськими царствами, але тут отнюдь не помагає указаніє самого Толкієна в примєчаніях: дєскать, він списував Рохан і його стосунки з Гондором з дрєвнєанглійських народов, як вони протистояли Риму. Можна канєшно представить шо це які-небудь брітти, можна при желанії й кіммерійців з їх кумисом згадати, но откуда тоді такий високий феодалізм?
Самі странні – ельфи. У них є експлуатація, є держава, є класова нерівність. Надлишкового продукту – хоть залєйся. Но все їхнє процвітання тіпа виключно завдяки магії колєц. А собствінно структура економіки ельфійської прімітівнєйша: полювання і збиральництво. Получається, примітивне якесь вождєство, яке б мало чим відрізнялося від отих лісових плємьон біля Рохана, якби не їхня магія. В Мірквуді ельфи, правда, ще виробляють і експортують вино. Но по-перше, це якраз найбільш дикі й неразвиті ельфи; по-друге, неясно, шо вони отримують в обмін на це вино, крім пустої тари? Похоже, всю цю продажу вина Толкієн ввів тіки для того, шоб Більбо з гномами в «Хоббіті» було на чому приплити к дракону. В цілому ельфи самодостаточні й не стремляться інтегруватися в глобальну средіземську економіку.
Кстаті! Їхній сакральний статус і отака їхня економіка і ізольованість – це дуже похоже на європейські монастирі. Навіть продажа вина. Тіки монахи на городі колупались, а ельфи дичину стріляли. Ну і, ясноє дєло, в новому капіталістичному світі ні тим, ні тим місця нема. Монастирі загнивали п’ять століть, частково вписалися завдяки кріпосному праву і приватній власності на землю, но все одно впалі в нічтожество на сьогодні; а ельфи самі догадалися, зібрали манатки й хуйнули за море.
Автор: master_genie
Leave a Reply