– Що скажеш Утівіч, ти, як, за мир?
– (Знімаючи скальп з нациста) Я? Так, за мир.
- Я тебе розумію.
(гумор в стилі Тарантіно)
******************************************
Квентін Тарантіно вважає фільм “Безславні покидьки”, заклеймований “неполіткоректним”, вершиною свого режисерьского таланту. До того ж картина стала найбільш успішним його творінням з фінансової точки зору. Негативна оцінка на Канському фестивалі не завадила картині побити касовий рекорд режисера: за перший уікенд у США вона зібрала $37,6 млн. Через неоднозначні трактування тематики Другої світової війни фільм здобув навіжену популярність. Утім дехто вочевидь бажає допомогти бідному заокеанському режисерові купувати скромні маєтки в різних куточках світу, тому накручує популярність “Покидьків”. Такими посібниками у медіа-кампанії виступили неонацисти ряду країн, що оголосили кінокартину чи не найбільш небезпечною в усій історії кінематографу.
Чим міг так стурбувати фільм неонацистську громадськість? Спробуймо вишукуати відповідь у сюжеті. Він нам розповідає про американських диверсантів єврейського походження, які сповнені гнівом до нацистів, знищують останніх у Франції 1944 року. При чому роблять це з особливою жорстокістю, притаманній хрестомайтійним гоєненависникам із антисемітських легенд, хоча й кров християнських немовлят на екрані не вживають (очевидно й без того затягнутий у часі фільм не захотіли доповнювати ще однією сценою). Сучасні послідовники Гітлера думають так: оскільки на фоні шокуючих звірств (знімання скальпів, розтрощення черепів за допомогою бейсбольних бит та інші прояви недружнього ставлення до полонених) відсутня безпосередня критика вчинків “богообраних” убивць, то фільм слід сприймати не інакше як агітаційний. Таке собі виправдання усіх скоєних і запланованих злочинів сіонізму. Мабуть вони боялись, що після перегляду у 88% глядачів виникне непереборне бажання обрізати собі дещо і записатись добровольцем щонайменше у місцевий “Бейтар”.
Фільм ще задовго до виходу на екран було охрещено як “сіоністський”, а на режисера повішено ярлик “єврейська повія”. У якості авторів сценарію називались ледь не талмудисти IV ст. до н.е. Хто знає, може саме їхніми творами надихався Тарантіно при написанні діалогів про Кінг-Конга та європейське кіно 30-их років, якими сповнена стрічка…
Варто навести цитати вітчизняних праворадикалів у Інтернеті, що передували прем’єрі: “Торжество ублюдків над чистокровними – ось ідея, яку розділяють”, “Вважаю цю ленту ворожою Арійській расі, оскільки вона звеличує боротьбу проти збереження чистоти крові”, “Походу он вступил в какую-то америкосо-еврейскую секту. Видно тарантино купили с потрахами и он сбацал - шоб все боялись”. Один із лідерів неонацистів істерично видає накази: “Всі бігборди і афіші в місті з рекламою цього талмудичного гівна мають бути в фарбі! Кінопокази цього фільму не повинні пройти так просто і без уваги правих. Тобто вони не повинні пройти взагалі”.
Але варто було картині вийти на екрани, як виявилось, що нацисти переоцінили її потенціал. Замість заявленого безперервного треш-бойовика із ріками крові у стилі “Кримінального чтива” глядачі отримали фільм, перенасичений діалогами та детективними елементами. Нацисти до речі зображені у вигляді благородних та інтелектуальних лицарів. Євреї-диверсанти – у вигляді маніяків, що знищують беззбройних німецьких солдатів. Прогнози не справдились, однак нацисти не хочуть визнавати свою лажу. Вони все ще вірять або хочуть вірити у те, що кадри, у яких убивають нацистів, підготують масового глядача до фільму, в якому відверто закликатимуть до убивства “гоїв”. Однак чому вони упевнені у тому, що у середньостатичного європейця, предки якого ймовірно постраждали в роки окупації, виникне бажання асоціювати себе з гітлерівцями? Водночас наці з дитячою наївністю радіють своїм детективним пізнанням: вони побачили у стрічці “декларацію про наміри” або чергове підтвердежння існування таємного сіоністського уряду. Таким чином Тарантіно “випадково” розкрив усі таємні карти на радість нацистам?
Або можливо гітлеристи побоялись, що євреїв чи не вперше позбавили ореолу жертв? Так-так, американський режисер свідомо посягнув на “найсвятіше”, що є у нацистів! А саме спробував порушити їхню монополію на терор, насилля і жорстокість. Адже те, що вчиняють “герої” є військовими злочинами, яким не можливо знайти виправдання.
Знаючи, що навіть закрита прем’єра фільма “Бруно” відзначилась увагою з боку українських наці, журналісти чекали сенсації. Ультраправі у Єкатеринбурзі обіцяли зірвати кінотеатр “Космос” у разі демонстрації “Покидьків”. Акт тероризму планувалося провести практично за аналогією з фінальною сценою картини. Чи міг Тарантіно уявити, що в той час, коли він буде перераховувати бабки у своєму комфортабельному житлі, люди ризикуватимуть життям, бажаючи долучитись до “шедевру”?
У цій бурхливій реакції вбачається уся обмеженність нацистського світогляду.Читати – те, що прямо написано. Жодних інших трактувань. Еталоном кінематографу для них виступає “Вічний жид”, “Тріумф волі” та подібні одновимірні агітки. Вони розраховані на своєрідну категорію глядачів. Таким потрібно розжувати весь зміст і виплюнути кашку з екрану у відкритий від подиву рот. Адже глаядачі тупі, самі нічого не зрозуміють, у мистецьких академіях не вчились.
Все це свідчить наскільки легко маніпулювати зашореною свідомістю. Не лише нацистів, а будь-яких людей, інфікованих упередженнями. Це той тип людей, кому дерева заважають бачити ліс. Зовнішні подразники роблять з ними просто фантастичні речі.
Слід нагадати, що Квентін був вихованцем чистокровного (користуючись термінологією наці) “жида” Ллойда Кауфмана. Саме його кіностудія “Трома” у середині 80-их доповнила світовий кінематограф його найогиднішою на найжорстокішою сторінкою – треш-муві. Сексуальні збочення та насилля там подавались у таких пропорціях, що змушували навіть байдужих громадян усвідомити, в якому жорстокому суспільстві вони живуть.
За допомогою натуралізму Тарантіно змушує визначитись на чиєму ви боці. Твердячи, що “нацисти не люди” герої фільму провокують публіку. Вони якби запитують: якщо свобода – найвища цінність, то чи є злочином звірства над ворогами свободи? Висновок кожен зробить на основі свого світогляду. Однак справжній вибір лежить за межами екрану. Якщо, звісно, людина переконаний антифашист, то для неї зрозуміло – ніхто не заслуговує на смерть лише за свої погляди. Цей фільм не про антифашизм. І не про єврейський фашизм. А про фашизм “звичайний” – про пекельну ненависть до конкретного носія ідеї, незважаючи на його вік, стать та небезпеку. Антифашизм – це не лише політична, а й моральна альтернатива, що заперечує невиправдану жорстокість.
Сам Тарантіно в процесі роботи над фільмом висловлювався так: “В ньому буде расизм і варварство, причому з обох боків - з нацистського, американського, а також з боку євреїв і чорношкірих, так, і, звичайно ж французів, адже, як ви пам’ятаєте, дія відбувається у Франції”. Можливо ультраправих здивує, що шовінізм з боку “неарійських” народів автор фільму кваліфікує не інакше як расизм.
Дивує, як чергову, хоча й дещо епатажну спробу заробити грошей нацисти перетворюють на концентроване зло. Однак досягнуть насправді протилежного ефекту, розбурхуючи вогнище скандалу. Хто по-справжньому мав образитись на Тарантіно, так це жителі колишнього СРСР. Адже їх вклад у розгром гітлерівських окупантів нігілюється повністю. Жодної згадки про якийсь інший фронт, окрім західного, у картині немає. З іншого боку підкреслена псевдоісторичність фільму, яскравим прикладом якої виступає фінальна сцена, в якій Гітлер помирає від насильницької смерті. Втім не виключено, що знайдуться ділки від політики, які використають скромний у своїй художній цінності фільм, як черговий привід до розкриття сатанинської сутності Заходу. Але то вже буде історія іншої політичної спекуляції…
Автор: redperets
Джерело: “Соціальна Альтернатива”
Leave a Reply